Початок.

  Вважаю, що ми повинні почати нашу справу з самих основ. Я дійсно є вампіром, приведеним до цього стану існування у 1796 році від народження Господа нашого, жінкою, яку мені представили, цитую; “ володаркою ночі”. Цей пан, що познайомив нас, як я пізніше взнав, один з її слуг, мав своєрідне почуття гумору.
     Але я відволікся. Так, я дійсно п’ю людську кров. Але без харчування нею, я зів’яну, з кров’ю ж я буду жити вічно. Так вічно. Якщо нас не знищити, а знищити одного з Проклятих, завдання для звичайної людини непросте- можу Вас запевнити, ми- вампіри, саме такі невмирущі, як про це оповідають ваші легенди. Тільки Сонце й почуття які воно викликає, лишаться назавжди чужими для нас; ми Родичі можемо пити кров ночами, нескінчені віки, й залишатимемося  незмінними, аж доки все що нам знайоме не розсиплеться на порох, й сцена буття не постане знову, й та знову  розсиплеться на порох, як надійде ЇЇ час, й так знову і знову...
     Оо! Я знову відхилився від теми. Кров, так, кров. Я можу вживати кров тварин- більшість з нас може, за винятком нашої справжньої старшини. Але подібна дієта дуже неприємна. Неприємна на смак. Ні, ми всі хочемо харчуватись найкращими стравами, бо інакше будеш ходити з тупим болем у животі, який ніколи не припиняється.  Й чим сильніший голод, тим більше стає все гірше, мушу додати, чим довше вампір лишається без їжі, тим більше він демонструє прикру нестачу самоконтролю.
     Є й інші особливості мого фізіологічного стану. Моє серце не б’ється: тільки зусилля моєї волі змусить кров текти скрізь моє тіло.  Мої внутрішні органи, за всіма ознаками, давно атрофовані у рудиментарне лушпиння, але це ніколи не здивує патологоанатома, бо якщо мене справді вб’ють, я одразу розсиплюсь на порох.  Однак, прямо зараз мене не хвилюють такі дрібниці, як то,  підтримання дихання, перепади температури  та інше. Моя шкіра буде холодною, аж доки я не докладу зусиль зігріти її. Але така дія буде вимагати зусиль й витрат дорогоцінної крові. Звичайна їжа гидотна мені, й не затримається у тому, що лишилося від мого шлунку, більш як на декілька секунд. Навіть, перед лицем вічності, яка лежить переді мною, моя люба, я намагаюсь витратити час на кращі речі ніж повзати по туалету, вивергаючи з себе порох й шматки м’яса до унітазу.
     Кажучи мовою неспеціаліста, я більше не людина. Незважаючи на всі мої потреби, я є всього лиш ходячим мерцем, що ссе кров, якого не можливо відрізнити від інших трупів у морзі, якщо я не буду рухатись. Такі тонкощі, як підтримування тепла тіла, й те що я не забуваю моргати, я приберіг для Вашої компанії, моя люба.
    Скажу Вам, “Дякую, люба”. Бути задля вас бадьорим й рум’яним коштує мені набагато дорожче, ніж Ви думаєте.
    Ах! Тепер повернемось до пиття крові, до визначальної дії мого існування. Так, я боюся, що це необхідно, хоча цілком при цьому можна лишати жертву живою. Все що для цього треба, лише трохи самоконтролю й невеличке зусилля волі щоб доторкнутись і закрити рану- і не завжди ми п’ємо кров із шиї. Можете викреслити ще одне кліше із свого переліку. Проблеми щоб залишити жертву живою, все ж  існують, якщо вона має певний ... захист- вона все запам’ятає. Такі порушення Маскараду не розглядаються прихильно владою вампірів. Тому більше сенсу в тому, щоб жертву просто вбити.