Про національну ідею.

      Учора відбулося чергове засідання філософського гуртка при “Арт Хабі”. Договорювали тему минулої бесіди: “Національна ідея сучасної України. Якої їй бути?”
      Засідання продовжувалось три години, які пролетіли геть непомітно. Хазяїн, що приймав шановних гостей був змушений люб’язно натякати, що, мовляв ; “шановні гості, пора й честь мати, за графіком наближається час іншого заходу”.
      Не було пасивної аудиторії, були люди з активною життєвою позицією, представлені широким спектром політичних поглядів; справа- наліво. Належали до різних етнічних груп, були росіяни, громадяни України, були етнічні українці. Хоча ми й заторкнули болючі питання, які часто бували причиною конфліктів в нашому суспільстві, до честі учасників, всі вели себе коректно, була невеличка лайка, але нам вдалося досягти конценсусу.
      Учасникам філософського гуртку це вдалося, чого ми всім іншим (політикам, науковцям, простим громадянам) також бажаємо. Ми змогли слухати один одного, навіть коли думки ідейного супротивника, здавалися абсолютно неприйнятними іншому.
       Самим гострим й конфліктним питанням було питання державної мови, воно таким було на нашій співбесіді, воно таким виявляється в сучасному українському суспільстві. Довелося оминати цю болючу тему й шукати інший варіант “Української мрії”.
       Мрія то всім зрозуміла, й є одною на всіх: “Заможне, достойне життя, з можливістю самореалізації”. Але що заважає цій мрії?
      Випливають наступні перешкоди:

• В суспільстві, у відносинах між людьми, на всіх рівнях існує проблема “вічного жлоба, мурло якого присутнє й в низах й в елітах сучасної України”; це заважає елементарній комунікації в суспільстві, а значить й елементарному функціонуванню суспільства- при формуванні “сучасної національної ідеї України” повинна оговорюватись етична складова- етика нового часу, етика післяреволюційної України.
  
• Інтелігент й інтелігентність, нешановані в сучасній Україні. Більшість представників інтелігенції не мають мети для свого творчого покликання, тому займаються банальними дурницями, без якоїсь користі ані для себе, ані для вітчизняної культури- при формуванні “сучасної національної ідеї України” повинна оговорюватись культурницька складова- завдання культури й інтелігенції нового часу, стан інтелігенції й культура післяреволюційної України.
  
• Договороспроможність будь якого закладу державного, чи приватного, а навіть кожного громадянина нашої держави, дуже низька. Ми звикли не вірити, ані державі, ані партіям, ані суспільним організаціям, ані продавщиці в нашому магазині, ані депутатові, ані сімейному лікарю. Право в нашій державі не працює, більше того, адекватно діючого права в сучасній Україні просто нема- при формуванні “сучасної національної ідеї України” повинна оговорюватись складова права- завдання права й правової культури сучасності, стан права як наукового й культурного феномену післяреволюційної України.
  
• Це все змусить запрацювати активне громадянське сусрільство, яке себе вже проявило й зарекомендувало у вигляді самоврядування й самоорганізації, й яке нам належить розвинути. Й тоді, з розвитком громадянського суспільства, автоматично запрацюють суспільні інститути, буде забезпечений подальший розвиток України й кожного окремого громадянина.
  

      Сама Революція гідності, й ті цінності, які ми сповідували під час нашої дискусії, завдяки яким ми досягли конценсусу- належать до загальноєвропейських цінностей, які зрощувались від Леонардо да Вінчі, Отців Засновників Вольтера, Моцарта, Шевченка, Лесі, Каменяра- Людська Гідність, пріоритет Закону й Права, Вільний Розвиток.
      Національну ідею для україни й вигадувати не треба було, вона лежала на поверхні- “Україна- це Європа!”
      Україна на найближчий час просто змушена лишатись “Фронтіром Західної Цивілізації, на межі азійського деспотизму “Золотої Орди”. Це розуміють всі- й абсолютна більшість жителів України, та й багато хто за межами нашої краю.