З великою відразою
слухав по радіо так звані “шлюбні
пісні”, які виконували старі бабці з
Херсонщини. Чоловік в цих піснях
виставлений за дурня, а перезріла
“наречена” вихваляється як вона його
дурить направо й наліво. Бадьора ведуча
презентує ці пісні, як “жартівливі”.
Але уявіть ситуацію, що брехня в
традиційній родині є чимось присутнім
з самого початку, родинний конфлікт
закладений “за замовчуванням” ще в
той період, коли закохані освідчились
у коханні один до одного, й тим моментом,
коли вони вирішили побратись.
В традиційній
українській родині між-статевий конфлікт
закладений в самій інституції шлюбу, й
уявляє собою конфлікт інтересів з самого
початку. Для тих, хто зацікавлений цією
темою я порекомендую прочитати спогади
української письменниці Докії Гуменної
“Дари Евдотеї”. Я ж розповім деякі
історії, які мені довелось почути.
Вони почали
зустрічатись й придивлятись один до
одного за рік до того, як вирішили подати
заяву до РАГС-у. (Так вже водиться- саме
за рік, вважають, можна побачити який
він буде “хазяїн”, й яка вона “хазяєчка”.)
Вони ходили разом по селу й за селом,
мріяли про незатьмарене майбутнє, про
життя занурене у кохання, про майбутніх
дітей. Як належить, вони запросили всіх,
яких належить родичів, продали свиней
на декілька тисяч гривень, бо треба, щоб
було “не гірше ніж у людей”. Домовились
з місцевим попом, щоб засвідчити “таїнство
шлюбу перед Богом, та Вічністю”, “аж
поки смерть не розлучить нас”... (Чи як
там це звучить у “пузатих- бородатих”-
точно не знаю.)
Короче кажучи,
весілля відбулося на рівні, стандарти
вдалого весілля були виконані: й з
батьківським благословенням, й вінчанням,
й з весільними шишечками, з золотими
обручками.
Добре почали, але
невесело скінчили: коли вони відгуляли
належні три дні ( до речі, ще у 20-і, 30- і
роки “гуляли” по тижню- від очевидців
чув)- вже на ранок другого дня до молодих
увірвалася свекруха з командою “Підйом!”.
Молодий трохи повагавсь, але продублював
команду для молодої, й вона пішла поратись
біля свиней. (Цих свиней це сімейство
мало в двадцять “штиків”!!!) Тому коли
мати “молодої” прийшла навістити свою
доньку до “нової хати” вона застала
її у досить похнюпливому стані.
Була терміново
скликана “нарада” з порядком денним
“ви не шануєте молоду жінку”, договір
про “ дружбу й співробітництво” було
розірвано, оголошено “стан війни”,
після коротко плинних бойових дій- вже
немолоді жінки трохи покаталися по
городі на потіху іншим мешканцям села,
“молоду” було забрано до батьківської
хати.
Вже другого дня було
подано документи на розлучення.
Ця історія буде мати
продовження. Вона була оповідана мені
більш жваво, учасником подій. Я трохи
пізніше її переповім.
Нехай те, що я розказав
буде вироком шанувальникам “традиційних
цінностей”. Ще в 19-му, чи навіть напочатку
20-го століття, подібна трагікомедія
була неможлива тільки тому, що суспільними
інституціями царату й церкви була
освячена монополія на насильство
чоловіка в сім’ї. Думаю, що в ті роки
“бунт нареченої” був би придушений
самим жорстоким способом, й ніщо більше
не порушувало б “родинної гармонії”.
Але влада більшовиків
надала людям право на розлучення, хоч
якось переслідувала сімейне насильство.
Навіть з дурним перебором санкцій на
користь жінки. Це законодавство залишилось
в силі й на сьогодні, все більше набираючи
більш цивілізованих, європейських
окрас.
Ті ж хто намагається
у 21-му столітті всидіти однією сракою
на двох стільцях гідні бути героями
сатиричних оповіданнь.
Агов!- Проповідники
традиційних цінностей!- Це вас стосується!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар