Думка про "глибинну реальність".

Ми колись говорили про проблему “глибинної реальності”. Страхаючись власного Буття, людина вкладає додаткові сенси до того, що пояснити не може, Створює Богів, світ ідей, душі, ангелів. Й проблема не в тім, що людина їх створює, проблема в тім, що людина плутає причину й наслідком й починає стверджувати, що Бог створив її, а Слово Боже- це в написаній людьми книзі. Тоді народжується трагедія.

Створили Богів- користуйтесь на здоров’я, життя стане прекрасним й наповненим. Тільки не плутайте причин й наслідків.

Запитуйте правильно.

Одну знайому дістало питання від когось: “Почему не было великих художниц? Почему так мало женщин-ученых?” Це нагадало питання, яким мене тролили не так давно; про лібералів і вільний секс, якщо кому цікаво, розповім окремо...

“Почему не было великих художниц? Почему так мало женщин-ученых?”- тут питання вже має приховану відповідь: “Чому не було? Тому що- неповноцінні! Що незрозуміло” Тобто це питання задане неправильно, й не несе конструктивної функції- не пропонує вирішення заданої проблеми. Це не питання, а ствердження.

Якщо б хтось “хотів добра”, то питання було б задане так: “А що робити, щоб мистецький талант “Марійки” був би оцінений в нашому місті (країні... далі за смаком).

Або, як просунути наукову кар’єру “Марійки? (конкретної людини)

При такому “запитуванні” мі отримаємо й укази на існуючи проблеми, й на існуючи перешкоди й вказівки “що робити?”.

Запитуйте правильно!

Що читати за темою: 1. Е Гуссерль “Феноменологія”

2. М. Хайдеггер “Основные проблемы феноменологии”

3. Ж.П. Сартр “Буття й Ніщо”.

Георгій Геміст Пліфон.

З оповідань знайомої лисиці.

 Портрет Пліфона скопійований з церковної фрески у Флоренції.

     Влітку 1452 року в деспотії Морея, місті Містра помер архієпископГеорг Геміст Пліфон. Після себе він лишив заповіт, у якому нічого особливого не було,навіть прохання опублікувати після його смерті рукопис, який до заповіту додавався.

Все було буденно, дійшла справа і до рукописа, який треба було видати; у присутності свідків розгорнули папір, а там таке...:

“ Богослов'я за Зороастром і Платоном, в якому Стародавні Боги, знову пізнані за допомогою філософії, названі успадкованими від еллінських Богів іменами...”

Це був здоровезний трактат, в якому було багато чого й опис старовинного еллінського релігійного культу, й звернення до стародавніх Богів... Там був опис й нового державного устрою, який проповідувавсь ще стародавніми еллінами, й роздуми про те, як вести господарство в Стародавньому Полісі (Місті- Громаді). Як досліджувати реальність, що заважало Стародавнім бути переконливими перед наступаючим християнським варварством.

Духовник покійного завмер, прочитавши перші сторінки твору. Він передав цю книгу деспоту Морії Дмитру Палеологу, з наданням рекомендацій- знищити трактат, приховавши від людей відступництво архієпископа.

Усі пункти заповіту, чин поховання, розподіл майна та інше були виконані.

Виконане усе, окрім одного, твір не був оприлюднений, а переданий правителю.

Дружина Дмитра Палеолога. Зняла копію з частини твору, й переконала обраного вже патріархом Православної Церкви такого собі Схоларія, що твір містить справжнє знання про Божеські Тайни. Тому то Схоларій повідомивши про спалення “Законів у викладенні Георга Пліфона”, видав твір таємно, у декількох усього екземплярах.

Через рік, у Флоренції, невідома черниця передала рукопис “Законів” молодому священику Марсіліо Фічіно, розповівши обставини смерті й похорон його Учителя з стародавньої філософії Георга Пліфона.

Того ж року, дуже багата жінка, що взялася невідомо звідки, яка втім видавала себе за знайому самого Імператора й розказувала про благословіння від самого Папи й плітки про таємниці дворів.

Після знайомства з колишнім піратом, а нині поважним банкіром Козімо Медічі, ця багата куртизанка надала йому й гріховних утіх, й заразом якимось чином зачарувала його філософією Платона й зробила одержимим ключами до справжньої могутності, які зберігаються у вченні Гермеса Тричівеликого.

Так був покладений початок Високому Відродженню, філософія перестала обслуговувати панівну релігію, а цивілізіція набула напрямку, яким рухається й досі.

Так ні в кого не вдалось дізнатись, ні тоді, ні пізніше, чи була дружина деспота Дмитра людиною?

Через 10 років Труна Георга Пліфона була перевезена до Італії, й розміщена високо на стіні церкви міста Ріміні, щоб запобігти осквернення праху. Там вона знаходиться й понині.

Кіцуне.

А Хулі.

    Колись письменник Пелевін, читав в газеті про "перевертнів у погонах", ця тема у 90-і роки переходила з номера до номера в кожній газеті, чи часописі...

    А навіщо брати слово "перевертень" у дужки?- Вирішив він.

      Й почав складати історію про групу реальних перевертнів, які почали проникати до силових структур РФ-ії у 90-і роки й захоплювати там владу.

   " А хулі  ні"-, задоволено думав Віктор Пелевін, задоволений тим, як складається його історія.
Тут він згадав, що "хулі" китайською мовою означає лисиця. А в ті часи, коли більшість людей  були тупі й вірили у всіляку херню; в Китаї також вірили, що кожна лисиця перетворюється на людину. Кожна лисиця має якісь магічні властивості, окрім курей харчується "ци" чоловіків, й коли досягає успіхів у самовдосконаленні, возноситься на Небо у вигляді "Безсмертної Лисиці".

    "А Хулі"- ще раз подумав письменник. Так народивсь чудовий роман "Священне писання перевертня".

     Там було все: й роздуми Канта про долю Всесвіту, повчання Буддійських Майстрів, детективні переслідування, й змови "іллюмінатів" (просвітлених даосів й буддистів).

 Й історія закінчується добре "Повним й Досконалим Визволенням"- доланням Всесвітнього Марення виходом з кола перевтілень й смертей...

    Доброго ранку.
                                 Перечитаю книжку ще раз.

     

Її звуть І Хулі. їй усього півтори тисячі років. Й вона шукає зараз "свого чоловіка", вона ще не знає, що для самовдосконалення не обов’язково красти чужу життєву силу...

Отрывки из Шри Ауробиндо.

Посланница меж вечностью и тленьем,
Всемудрая Богиня преклонилась
К земле сквозь беспредельность звездных бездн,
Объявших судьбоносный ход светил,
И мир нашла для стоп ее готовым.
Она еще раз полуобернулась,
Вбирая солнце тайное свое,
И погрузилась в свой бессмертный труд.
Земля узнала близкий шаг Нетленной:
Ее услышал чуткий слух Природы,
К ней обратила взор безбрежный ширь,
И, разлетевшись по заветным глубям,
Ее всеозарившая улыбка
Зажгла огнем безмолвие миров.
Все стало посвященьем и обрядом.

Орфическое обращение к Ночи.

О праматерь бессмертных и смертных;
жизни источник для всех,
ты преславной Кипридой зовешься.
О темно-синяя Ночь в обрамлении ярких созвездий,
теплую радость струишь
вдоль обширной и сонной пустыни.
В сон погружаешь глубокий весь космос,
о мать сновидений.
Отдохновенье даешь от забот и труды пресекаешь.
Скачешь по темным холмам, подгоняя коней быстроногих.
Ты — половина всего,— уходящая в царство Аида
Ночь, ибо Хтония ты и Урания в лике едином.
Твой неизбежен приход, он зверье пробуждает ночное.
В недра земные уйдя,
высылаешь ты свет на поверхность,
ибо над всеми закон непреклонного, грозного рока.

Ещё не утро.

Невнятный вздох, бездумная Идея —
Упрямо, не утолено, бесцельно,
Нечто, желая быть, но как — не зная,
К Неведенью будило Несознанье.
Спазм, отозвавшись трепетом во тьме,
Впустил неутоленную потребность,
Что издавна покоилась бессильно
В безлунной подсознательной пещере,
Но поднялась, ища пропавший свет
Ослепшим оком памяти истлевшей —
Как тот, кто ищет прежнего себя,
Но видит прах лишь своего желанья.
Словно и в недрах Несуществованья,
В пучине безысходного распада
Беспамятная уцелела сущность —
Погубленного прошлого частица,
Воскресшая на муки и борьбу
Во мгле несостоявшегося мира.
Сознанье смутное в тоске о свете
Предощутило отблеск дальней нови.
Как детский перст, коснувшийся щеки,
Напомнил о бескрайней жажде мира
Всепозабывшей Матери вселенской,—
Младенец пыл вцепился в бездну тьмы.
Неощутимо где то брешь возникла:
Разлетом тонким трепетный просвет —
Улыбки луч, блеснувший в мертвом сердце,
Встревожил дали тусклой спячки жизни.
Придя с обратной стороны безбрежья,
Небесный взор проник в немые глуби;
Разведчик, что в дозор направлен солнцем,
Казалось, он в тяжелом сне вселенском,
В оцепененьи страждущего мира,
Искал забытый, одинокий дух,
Что слишком пал, чтоб вспомнить вновь блаженство.

                                                                                             Шри Ауробиндо Гхош

Дхумаваті.

В світах далеких,

де скінчився час,

один лиш попіл від Богів, що вмерли вже давно

лишивсь на цвинтарі.

Богиня Дхумаваті оплакує дітей своїх,

що вмерли вже давно,
і там ти теж лежиш-

богів могили поруч із людськими...

Немає там ні пекла й рай скінчивсь,

Літає лиш  ворона чорна,

охороняє пильно

самотнє горе Дхумаваті.

Из "Начал".

Был час, когда готовы пробудиться Боги.
Преградою всевышнему Событью,
На рубеже Безмолвья, одинока
В безвременье своем, как в темном храме,
Гигантской, мрачной думой стыла Ночь.
Разверзлась, непроглядна и черна,
В знаменьи грозном той незрячей грезы
Пучина бесконечности бесплотной;
Весь мир заполонил бездонный ноль.
Безмерный падший дух, воскресший к жизни
Среди предвечного Небытия,
Желая кануть вновь во чрево Тьмы,
Презрел загадку вечную рожденья
И таинство мучительное смерти
И жаждал сгинуть в Небыти пустой.
Словно в истоке мрачном мирозданья,
Неведомого призрак онемелый,
Твердя вовек несознанное действо,
Блюдя вовек несведущую волю,
Хранил вселенский сон незрячей Силы,
Что в забытьи своей творящей дремы
Светила возжигает и несет
В сомнамбуличном вихре наши жизни.
Сквозь беспредельный, тщетный транс Пространства —
Аморфный ступор без ума, без жизни, —
Тенью вращаясь в Пустоте бездушной,
Заблудшая опять в бездумных грезах,
Земля влеклась, покинутая в безднах,
Забыв свой дух, забыв свою судьбу.
Безлико, тускло, немо небо снуло.
Вдруг в недрах мрака что то шевельнулось...

Каменная богиня.

Из скромной ниши в городе богов
Вдруг на меня взглянуло Божество —
Вселенной Мать сквозь каменный покров
Явила чудо Лика своего.
Бессмертна и вольна, она сама
Вселилась в необъятный сон земной,
Таинственна, всесильна и нема —
В пустыне ль, в небе вещей глубиной —
И, скрытая умом, теперь живет,
Таинственна, безмолвна и светла,
И ждет, пока душа в нас не поймет,
Зачем в земную жизнь она пришла.
В недвижном камне и в людских сердцах
Она таится, оживляя прах.

Ауробиндо Гхош

Роздум про мого особистого інквізитора

Знову вулиці опустіли, місто входить в другу фазу релігійних святкуваннь, які завершаться завтрашнім "похмільним днем". Готую їжу для своїх сімейних, розмірковую потроху.

Згадую Достоєвського, його творчість для мене чужда й вважається зовсім штучною...

Але "легенда про Великого Інквізитора"- шедевр.

На якій фазі зупинилась би проповідь Ієшуа га Ноцрі в наші дні? Закінчив би він "дурдомом", хіба не так?

Й більшість з Вас, шановні читачі були б прихильником того, щоб цього "дуріка" закрити, або просто лишилися б байдужими до цієї події?

Я сам не знаю, чи склала б це іспит моя совість?

Дивимось, думаємо:

https://www.youtube.com/watch?v=1cV9SgmOawY

З Днем Святої Троїці!

Всіх вірних поздоровляю з Днем святої Троїці!

    Бажаю їм Повного й Досконалого Визволення!