Моя Гіпотеза, щодо Венери з Тан Тану.

    Цьому камінцеві 400 тис років. Можливо він має природне походження й такі форми утворилися внаслідок природної ерозії. Можливо...

    Але! Хтось допилював штучним образом "жопку" цьому камінчикові, остаточно перетворюючи форму камінчика на образ Жінки.

    Хтось допилював тоді, коли нашого виду Людини Розумної, в природі не існувало. Може не існувало ще й неандертальця, а ще цей артефакт знайдено у Марокко- поза ареалом проживання неандертальської людини.

    Тобто перші витвори мистецтва були вироблені homo erectus, тими, кого ми ще нещодавно називали "мавполюдьми".

    Й наостанок; здається перші витвори мистецтва уявляли з себе своєрідну "флористику", коли знаходились предмети, від природи схожі на людину, й ці предмети розцінювались невідомими нам людьми, невідомим нами образом. Й невідомо як вони використовувались.

Ми вже забули про це.

Це 1912 рік, Норвегія. Перевірка правильності расової теорії. Поки що вчення про неповноцінність окремих народів, рас й жіноцтва є науковою істиною.

Нагадування самому собі!

Це я, немов би вщипнув сам себе! Бо відчуваю, що почав займатись всілякою хернею... Забув про Головне.

Бала.

Aim Kleem Sauh Sauh Kleem Aim.

Панчадаші мантра.

Ka e I la Hreem – Ha sa ka ha la Hreem – Sa ka la Hreem.  

Шива.

Om Hreem Haum Namah Shivaaya.

Датта.

Om Hreem Dram Dattatreya Hare Krishna

Unmattaananda Dayaka -   Digambara  Mune Baala Pishacha Gyaana Saagara – Dram Hrim Om.  

Крішна.

Kleem Krishnaaya Govindaaya Gopijana Vallabhaaya Svaaha.

 

Співчуття Гуру Паршванатхі.

         Одного разу відлюдник на ім’я Kаматх виконував жертовний ритуал на околицях міста. Його тіло було натерте попелом та обернуте тканиною. Сонце сяяло і було дуже жарко. Відлюдник також запалив жертовні вогні навколо себе. Усе місто було вражене аскетичним дійством, і багато люди прийшли подивитись на нього. Вони, вклонившись Kаматхі з благоговінням, отримували від нього різні благословіння.

      Принц Паршванатх, що проходив поруч в цей час, побачив, що натовп людей кудись рухається. І йому стало цікаво поглянути, що, власне, відбувається. Пішов за ними, й він був вражений силою аскези відлюдника. Але невдовзі, завдяки своєму надзвичайному містичному зору, принц помітив змію, яка горіла у вогнищі. Принц Паршванатх, відчув жаль до відлюдника, який неусвідомлено вдався до насилля, сказав: «О, відлюднику, що Ви робите? Ви розумієте, що тут поруч з нами є змія, яка горить у вогнищі? Ви виконуєте
не гарний ритуал».

     Почувши ці слова, відлюдник розсердився. Він закричав: «О бешкетна дитина, що ти знаєш про  святі ритуали? Ти невіглас!»

     Принц Паршванатх, не звертаючи увагу на відлюдника, наказав своєму слузі витягнути колоду з вогнища й звільнити змію. Усі присутні були здивовані, коли з колоди випала напівобгоріла змія.

    Відлюдник відчув себе присоромленим, його обличчя було блідим. Принц прочитав  над вмираючою змією Намокар мантру*, змія подумки подякувала принцу й в умиротворенні померла. Завдяки набутому душевному спокою від читання Намокар мантри, змія переродилася на Дгаранендру, короля небесних ангелів.

   Люди залишили місце де відбулось дійство, вони думали про негідний ритуал відлюдника. Kаматх, почуваючи себе знеславленим, пішов геть, сповнений гніву і ненависті до принца. Незабаром він помер, він так і не розкаявсь за свою зненависть  до принца. Але оскільки за всі свої  життя Kаматх був відданий правильній аскезі, то у наступному житті він народився ангелом на ім’я Меґгкумар, який керував дощем.

     Принц Паршванатх, врешті став королем міста Варанасі. Але вже за кілька років він зрікся мирського життя і став монахом. Одного разу, коли Паршванатх перебував у медитації, його узрівв ангел Меґгкумар. Гнів його на Паршванатха не знав меж, він зберігався ще з попереднього життя.

     Меґгкумар вирішив помститися колишньому принцу. Він почав створювати багато фізичних негараздів для монаха Паршванатхи, але той був у стані глибокої медитації і не звертав на них уваги. Це розлютило Меґгкумара. Він викликав грім, блискавку і зливу. Вода  затопила все навкруги, піднімаючись все вище і вище.

     В той самий час трон змія- ангела Дгаранендри почав трястися. Він задіяв всю свою небесну силу, щоб побачити, що трапилось. Дгаранендра побачив монаха Паршванатха, якого переслідував Меґгкумар. Не кваплячись, зійшовши на землю у вигляді багатоголового змія, Дгаранендра накрив монаха своїм капюшоном, захищаючи його від жахливої зливи. Він запитав Меґгкумара гнівно: «О жорстока істота, ти хоч розумієш, що коїш? Чому ти набуваєш все більше гріхів, спричинивши страждання  Паршванатхі? Негайно припини цей безлад!» Монах тим часом, був у такій глибокій медитації, що навіть не знав, що коїться навколо.

    Меґгкумар був настільки наляканий Дгаранендрою, що миттю прибрав усю воду. Він також вибачився перед Паршванатхом і зник. Незабаром після цього випадку Паршванатх досягнув усезнання і став двадцять третім тиртханкаром теперішньої ери.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
* Намокар мантра- головна мантра Джайнізму, яка засвідчує пошану до всіх досконалих істот, які перебувають у Всесвіті. Водночас Намокар мантра є обітницею, до особистого самовдосконалення.
**Тиртханкар- істота, яка осягла Істину й досягла Визволення від страждань, що лежать у підставі цього Всесвіту. У всесвітній історії народжувалась незчислена кількість Тиртханкарів, незчислена кількість їх народиться в майбутньому. Деякі з них передали свій досвід звільнення іншим людям, в інших світах й інших епохах. За описом аналогічні буддійським Буддам, хоча й не є ними, й за описами мають інші якості.

Чанді.

Aim - Hrim - Klim - Chamundayai – Vichche

 

Повчання гуру.

- Посвячення, а навіщо?
          Або Ви готові до сприйняття Дару, тоді й не потрібні Вам будь які слова й знаки.

     Або не готові, Тоді Посвята для Вас, пусті слова й знаки, пута, накладені на свідомість.

Посвячення відбудеться саме по собі, не хвилюйтесь ні про що!

Субрахман’я.

Om – Shrim – Hrim – Klim – Aim – Saum –

Sharavana Bhavaaya Namah

 

Питання від Мудреця.

Пізнайте, що справжнє знання не творить для вас нового Буття, а лише позбавляє вашого невігластва . Блаженство не додається до вашої природи, воно тільки відкривається як ваш природний стан, Вічний і Неруйнований. Єдиний шлях позбутися від вашого горя - це Пізнати і БУТИ Самим Собою. Невже цього важко досягти?

Обурення Мудреця.

Ви самі накладаєте обмеження на свою справжню природу,на нескінченне Буття, а потім плачете, що ви усього лише обмежене створіння.

 

Притча від Рамани Махарши.

 Мудрець любив свого учня так само глибоко, яктой свого Учителя. Незважаючи на вік, Рібху самзібрався піти до учня, щоб подивитися,наскільки далеко останній пішов від ритуалізму. прицьому Мудрець переодягнувся, щоб спостерігати діїНідагхі, не боячись бути впізнаним.Одного разу переодягнений сільським жителем Рібху вВрешті-решт знайшов Нідагху, коли той уважноспостерігав за царської процесією. Він запитав пропричини метушні і дізнався, що в процесіїприсутній сам цар.«О! Сам цар! Він бере участь в процесії! Але девін? »- запитав мудрець, одягнений селянином.«Тут, на цьому слоні», - відповідав Нідагха.«Ви говорите, що цар на цьому слоні. Та я бачудвох, - сказав селянин. - Але який з нихцар і який слон? »«Що! - вигукнув Нідагха. - Ти бачиш двох,але не знаєш, що людина зверху - це цар, а знизу, тварина - то  слон? Про що мені з тобою говорити? »«Благаю,  не будьте настільки дратівливими з такимневігласом, як я, - попросив селянин. - Але ви ска-зали "зверху" і "знизу". Що означають ці слова? »Нідагха цього більше не міг винести. "Ти бачишцаря і слона, перший вгорі, другий - внизу. Однакти хочеш знати, що означає "вгорі" і"Внизу"? - вибухнув Нідагха. - Якщо речі, які ти бачиш, і слова, які чуєш, такмало говорять тобі, то тільки діло може навчититебе. Нахилися вперед, і ти все дуже добредізнаєшся ».Селянин зробив так, як його просили. Нідагха сів
 йому на плечі і сказав: «Зараз ти зрозумієш. Яперебуваю зверху, як цар, а ти - знизу, як слон.Тепер зрозуміло?"«Ні, проте, неясно, - спокійно відповів деревен-щина. - Ви говорите, що перебуваєте зверху, по-дібно царю, а я внизу, подібно до слона. "Цар", "слон","Верх" і "низ" - до сих пір все зрозуміло. алеблагаю сказати, що ви маєте на увазі під "я" і"Ти"? »Коли Нідагха був поставлений віч-на-віч зіскладною проблемою визначення "ти" окремовід "я", то він отримав осяяння, відразу зіскочив наземлю і впав до ніг Вчителя, кажучи: «Хто ще,крім мого шановного Вчителя Рібху, міг такповернути мій розум від цих поверхніхуявлень про існування до справжньогоБуття Самості, Істинного Я! "

 Шрі Рамана Махарши

 #Адвайта Веданта,#Шрі Рамана Махарші,

Ганапаті.

Om – Shrim – Hrim – Klim – Glaum – Gam –

Ganapataye Vara Varada – Sarva Janam Me Vasham Aanaya Svaha

Теургія.

Я не справжній чоловік.

     Був період у моїм житті, коли я жив у робітничому гуртожитку.

Ну знаєте... Гвалт, інколи вечорами... це родинні або сусідські сварки, до яких всі звикли.

     Час від часу- грандіозні на весь поверх, святкування днів народженнь своїх, або дітей.
Ну ясно, що в цей день нас знову чекають гвалт і сварки...

    Й на цих святкуваннях жінкам треба лаяти свої чоловіків й хвалитись своїми дітьми...
А чоловікам належить лаяти своїх дружин й хвалитись своєю мужністю.

    Одним з предметів такої мужності, для суспільного обговорення була служба у війську...

А служити справжньому чоловікові належить у спецназі й ясно, що в якійсь екзотичній країні Третього Світу, в якій йде війна.

    Я якось одразу не вловив суспільних настроїв й ляпанув правду служив там- то й там- то, що це місце було явно не для мене... А героїчною постаттю я був подібний до бравого солдата Швейка.

     Ляпнув про це, й інтерес до мене одразу зник, як у прекрасної, так і не дуже прекрасних половин людства.

    От тепер згадую про ті роки, й думаю, а що мені треба було розповісти, щоб моя оповідь надала мені ознак героїчної мужності, яку мали майже всі мешканці- чоловіки на нашому поверсі у робочому гуртожитку...?

Балет "Ленін".

      Колись, в дитинстві, ще десь у класі 1-му, 2-му школи, я почав вигадувати, що немов бачив балет про Леніна.

    Я вважав свою вигадку дуже смішною; бо, як відомо у радянському Союзі, "начальство (й боги) не танцюють, бо вони забезпечують належне керівництво". По- друге, я наполягав на  видовиську Леніна у обтягуючих балетних штанях, з випираючим "хазяйством". А як відомо, у Леніна такого "непотрібу", як "піська", не може бути, навіть теоретично. Ленінові, також недоступні такі функції, як "какать й пісять".

    Ці мої вигадки донеслись до вчительки, Олександри Борисівні, й після бесіди з нею, я навіть про думку таку забув, що балет "Ленін" може існувати в природі.

    Але насправді, такий балет існує, й я пропоную його Вашій увагі.

Насолоджуйтесь! Й не думайте, що бачили в житті все!

https://www.youtube.com/watch?v=ZbHlM_UT6p4

Роздум.

    Я лишаюсь вірним своєму ідеалові, ще з часів Перебудови.

Ідеал Свободи, за яким я слідував, віддалявся, змінював форми, ставав то яснішім, то зникав в тумані.

    В ті роки: 1987- 1991 рік, все було ясно- хто свій, хто чужий.
    Ворог був більш ніж ясний- КПРС й створений нею державний апарат.

На акціях ми були єдині й відчували себе "братами", я вважав себе хіппі, прибічником "вільного християнства", листувався з толстовцями, ще живими на той час, розділяв ідеї анархізму. Але біг назустріч, коли бачив десь синьо-жовтий прапор, бо він був рідним. Й серед хіпів й екологістів, й УГС-івцями- республіканцями я всюди був свій, бо "не нашим" був тільки червоний прапор з серпом і молотом.

    Тепер не так- ті, хто проявляють якусь активність в житті, втратили довіру один до одного. Зиск політичний, зиск матеріальний простежувавсь навіть у "майданівців", які ризикували життям. Я це помітив, ще тоді...

    Також явно бачу серед соратників потяг до атрибутів особистого успіху, статусних речей, замкненого соціального кола "мов би еліти", замість власного вдосконалення. Українці виявились не готовими сприйняти гроші, ні тоді, коли вони в них є, ні тоді, коли їх в них немає. Може тому "Майдан" й розпливсь по різним старим політичним партіям, де гарантували особистий "соціальний трамплін". Й козак Гаврилюк виявивсь не здатним перетравити гроші, які йому стали доступні...

    Проблеми з розпадом СРСР ми успадкували повністю. Вони, до речі, майже  ті самі й лишились:
- Радянська Людина жива, живе серед нас, й ще досі переважає нас числом.
"Homo Soveticus"- людина пост геноцидна, пост тоталітарна, що задихається від Свободи.

-Радянські Еліти- діти вчорашніх партійних діячів, косомольські активісти, пересіли з одних керівних крісел, до інших. Тепер вже владу наслідують онуки компартійних номенклатурників.

-Радянський устрій суспільства: сильна, соціально орієнтована держава, яка вирішує навіть побутові проблеми свого підданого, в обмін на видиму лояльність, й гарантований спокій й мінімальний рівень добробуту.

    Поки народ голосував за стабільність Радянська інфраструктура вичерпалась. Світ змінивсь й жити "на дурня", вже не виходить. Радянську індустрію вже не відновити, й немає навіщо її відновлювати. Цінності сучасного світу й його уклади лякають абсолютну більшість українців, це я бачу щоденно. Тікають вони у світ фантазій, або у видуману Росію, або у видуману Україну "в хатинці під стріхою".

    Єдина реальність- Глобальний Світ, навіть не сприймається, як ЄДИНА ДАНА РЕАЛЬНІСТЬ. Реальними стають мрії й сни.

 
     Відчуваєте? Як пахне в повітрі катастрофою, що гряде?
                                                                                       Відчуваєте, що мало не здасться?

    Бачимо, як більшість українців готові пристосовіватись до нових умов, але бояться змінювати їх. Вони навіть вчиться новому не хочуть, повторюючи, що "радянська освіта була найкращою в світі".

   Й я живу серед українців такий самий,чимось гірший, чимось кращий, головне, що серед них.

   Ворог наш- той самий, й мій ідеал- той самий,  тільки я змінився, трохи позбувсь здоров’я, став циніком...

   Й майбутнє не виявляється таким вже й світлим, напевно, що я став мудрішим.

   Тільки Свобода лишилась моєю Богинею, й на моєму особистому життєвому плані, вона вже близько.
                       А от для Країни моєї й суспільства, в якому я живу, Вона також далека, як і за Радянських часів. Й найгірше те, що Вона нікому не потрібна.

Це мій 1990 рік, літо, Херсон, біля пам’ятника Шевченкові: Рух вже утворений, це його перші мітинги, а поруч мене-мій однокласник.який згодом прийме участь у "Революції на Граніті".

   

Вітання з добрим ранком!

РНС

Чого я хочу від РНС?
1. Щоб утворився новий політичний клас в Україні.
2.Який на момент природної смерті РНС розпадеться на 3 крила:
а. ліберальне- педаль газу в суспільстві.
б.консервативне- педаль тормозу в суспільстві.
в. соціалістичне- плекання справедливості в суспільстві.

І все- далі все запрацює самостійно.

Десь у 1986 році.

 
      Йшов дощ. Тягнуло більш на сон, чи на роздуми. Згадувалось пройдешнє життя. Про мою юність, мої ідеали Ю, Шевчук розказав майже усе...

https://www.youtube.com/watch?v=J0RoqwcFPm0

Перший портрет.

Перше зображення людського обличчя 25 тис. років до наших часів.
Хто служив моделлю для скульптора?
Як склалась її доля?
З чого це, раптом, митець вирішив зобразити людське обличчя?
Чому усі попередні скульптори замість зображення обличчя, просто полірували поверхню?
Одне зображення, а стільки питаннь?
Крізь віки промовляє Таїна!!!