It's Me!

Як легко в Україні придбати персональну зброю? Лайфхак

     Спостерігаючи за слабкістю української влади, за бездіяльністю, навіть за пасивністю нашої т.зв. поліції, народилася ця гумореска.

    Якщо у пересічного громадянина України виникає потреба у володінні персональною зброєю (сварка з тещею, деякі підозри щодо дружини й сусіда та таке інше), треба взявши до кишені паспорт громадянина України,  йти до центрального проспекту Вашого міста (він, як правило, має назву проспект Леніна, не зважаючи на декомунізацію, скорше над усе більшість мешканців міста, продовжує називати його саме так).

    Вам потрібен буде будь-який поліцейський, що проходжає, або проїжджає цим проспектом. Впевнено підходите до нього, дістаєте з кишені паспорт громадянина України, й урочисто так, промовляєте: "Я- громадянин України, представник місцевої громади: покажіть будь ласка свою особисту зброю- громадський контроль."

    Потім погортавши пістолета в руках, кажете: "потрібна громадська експертиза, від імені громади міста, я вилучаю вашу зброю для експертизи." і йдете собі.

  Скоро 8 березня, дорогі подарунки особливо улестлюють наших улюблених жінок й пом’якшують їхнє хронічне незадоволенням життям, тому з цим пістолетом йдете до найближчої ювелірної лавки...

    Потім на суді ви скажете впевненим голосом: "Я громадянин України..."

 Ніякого ризику, як бачите.

Обличчя "Українського відродження": Григорій Костюк.

   Дозвольте запропонувати до Вашої уваги спогади українського критика- виниченкознавця Григорія Костюка.

   Його спогади написані легкою, зрозумілою мовою. Чудово передається до читача ефект присутності при подіях. Він багато де був, багато чого бачив... Від Громадянської війни у колишній Російській імперії, до ГУЛАГ- у й подій Другої Світової війни.

   Йому був даний цінний дарунок від Богів- він вмів дружити, приваблювати до себе. Тому у його спогадах зображені майже всі видатні фігури українського відродження, бо він усіх знав, з усіма дружив. Його магнетичність була настільки видатною, що ОУН івець- мельниківець Улас Самчук, погодивсь бути хресним батьком дитини соціаліста- марксиста Григорія Костюка, й коли для газети, яку Видавав Костюк не ставало матеріалу, то Самчук, кривився, матюгався, але потім сідав за стіл й писав задля друга необхідну статтю...

   Книжка укомплектована дуже нехитро: поміж глав, в яких описані події з життя автора, розташовані глави- долі українських діячів " розстріляного відродження"; одна глава, одне прізвище.

    Насолоджуйтесь, друзі!

    Книжки можна знайти за посиланнями:

http://diasporiana.org.ua/memuari/7975-kostyuk-g-zustrichi-i-proshhannya-spogadi-kn-1/

http://diasporiana.org.ua/memuari/7977-kostyuk-g-zustrichi-i-proshhannya-spogadi-kn-2/

Справжні чоловічі скріпки для чоловіків "без клепки."

   На малюнку зображені "духовні скріпки" справжнього чоловіка, не тільки того що живе в Росії, для українця ці цінності актуальні теж, тільки пофарбовані в інший колір.

   Послідовність, щоправда, я б замінив на зворотню, за ступенем важливості для "скріпоносця".

Й що ж вони можуть символізувати ці скріпки?

1. Постійна наснага до самовираження й самоствердження,які не можуть бути реалізовані в нормальних умовах й по нормальному: у науці, спорті, мистецтві, коханні.
    Та ще й культура наша прищеплює дурну войовничість, як атрибут "справжнього чоловіка".

2. Відсутність нормальної освіти, адекватної сучасності й відсутність критичного мислення.
Слаборозвиненість медицини, постійна невпевненість у майбутньому, призводять до легковірного прийняття фантастичних світоглядів, слідувати яким обходиться дешевше ніж нормальна освіта, медицина, самореалізація у праці, чи просто наполеглива робота над собою, для себе а не для свого попа, чи Вигаданого Друга, якому треба молитись. На виправдання Диявола, додам,що нормальні робота, медицина, чи освіта пересічному українцеві просто недоступні..

    А оскільки перші дві "скріпки" не працюють у реальності; "справжньому чоловікові" лишається третя. Вона деякий час справді працює,  а також вітається культурними традиціями нашого народу.

    Щасливих свят!
 Тільки лишіть гроші на опохміл, щоб потім не шкодувати за по-дурному обрані цінності...

Поговорили з Родославом, думки прийшли пізніше.

(Шановний читачу, я навмисне латинізував слово "паганський ", щоб позбутись того образливого й негативного смислу, який передається через написання у варіанті "поганий".)

* * *

Була в мене нещодавно розмова з однім розумним чоловіком про необхідність спільно розбудовувати Україну, впроваджуючи в ній й відроджуючи принципи самоврядування.

Сам він є прибічником українського неопаганського руху. Аналізуючи його світогляд, я спитав себе, а чи хотів би я жити в тій Україні, яку ми могли б разом будувати?

По- перше: чи потрібне нам повернення до традиційного, організованого у общину суспільства, з традиціями, які освячують общину, патріархальність, слідування кастовим та статевим ролям та розподілу влади?

Вже проходили ми це: у епохи неоліту, бронзової доби, під час кріпосницького поневолення...

Дійсно, коли на землю приходив володар, він укладав договір з общиною, тобто з її провідниками, й ця спільнота продовжувала існувати, сплачуючи податки, маючи деякі обмеження, що задовольняло всі сторони.В значній мірі родові відносини, збереглись й на сьогодні, ставши підвалинами сучасної корупції: - "куме, ти мені, а я тобі, а той от не з нашого села, з ним ми справу мати не будемо..." (Усі це бачили?)

По друге: як взагалі таке суспільство може плекати приватну ініціативу, приватне життя, задля якого й варто проявляти ось цю саму приватну ініціативу.
Якщо громада живе традицією предків, настановами батьків, традиція завжди обслуговує звички сірої людської маси, ну ще інколи слугує гарантом покірності володареві. (Пам'ятаємо, що володар, підкоривши будь- яку землю складає з громадою суспільний договір, який буде плекати сама громада?).

А геній- він майже завжди буде трохи прибецаний, блазень, придурок в очах інших. І не всі блазні є геніями, але геній може бути визначений лише за підсумками своєї діяльності.
Чи зможе й чи буде традиційна громада утримувати ватагу непристосованих до життя "їбанатів", з сотні, чи з десятка яких буде народжений один справжній талант? ( Джон Леннон, чи Лінус Торвальдсон, Ейнштейн не можуть бути дітьми кріпаків- ви зрозуміли про що я?)

По третє: Україна настільки відстала за роки незалежності, настільки довго адаптувалася до самого факту незалежності, так що по правді кажучи, світ звернув на нас увагу й продовжує симпатизувати, тільки з-за жертви "Небесної Сотні" й жертв російської агресії. Ані еліти, ані низи, ані патріоти- націоналісти не можуть адекватно поратись на просторах сучасного світу, бо "таких грошей в руках не тримали, й з серйозними дядьками серйозно не спілкувались."
Все що потрібно нинішній Україні- це технології й доступ до капіталу, решта розбудується саме, якщо суспільство не прогнило до самого дна. (а воно настільки й прогнило).
Тому рецепт для України простий - робити тільки те ,що кажуть розумні дорослі дядьки... сильні світу цього, що живуть на проклятущому Заході, а те чим дядьки незадоволені- не робити. Можна бавитись в самурайство, козацтво, неопаганство, ще щось, тільки б не шкодило справі, а приваблювало туристів.

Не хочу я жити в щасливій гармонійній громаді, бо сам я є фріком, й не бажаю своєю присутністю порушувати щасливе й гармонійне існування традиційних громад.

Погляд з потойбіччя.

 

 

Взгляд с той стороны хрустального шара. 

 Погляд з потойбіччя кришталевої кулі.

Born of M. Sun. from the crystal.

無限的開始

Что подарили Человечеству Мистики Индии и Китая?

- Разврат неопределённости, кошмары относительности и разные квантовые ужасы!.

Что подарили христиане Человечеству?

- Систему мировоззрения и этики, при борьбе с которыми, и при разрушении которых формируется прогресс человечества.

The Beginning of Infinity

Коротка думка про непопулярність серед нашої інтелігенції "Українського Відродження".

    Замислювавсь над тим, чому творче піднесення Українства у 20-і роки ХХ століття так мало популяризується й цікаве такій невеличкій кількості співгромадян.

 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

  
     Насправді- це величне явище, Явище Світового Рівня, доба Творення Шедеврів. Але шедеври ті були прокляті за часи Радянського Союзу, виживали зусиллями невеличкої кількості ентузіастів на еміграції. За часи Незалежності України, також невелика кількість ентузіастів здобулася того, що Українське відродження не було забуте зовсім.

    Але українцями потужний модернізаційний рух 20-х років ХХ століття, вже у ХХІ столітті не був сприйнятий. Українці (за рідким виключенням) вирішили жити світлою романтикою радянського побуту, або хворобливими мареннями правої (по більшій мірі тоталітарної) ідеології. Україна лишилась бідною країною, з відсталою економікою, зруйнованими етичними засадами, А рецепти видобути заможнє, задоволене життя через встановлення якоїсь там "хорошої" диктатури, схожі на рецепт лікування болів в голові гільйотиною.

    Так сталося, що нема кому підняти" обронений прапор " митців "Українського відродження". Патріоти цього не зроблять, бо ще з часів Перебудови в СРСР знають, що все, що написане в Радянському Союзі (окрім дисидентів) то все- погане. Чомусь 60-ків більшість сьогоднішніх патріотів вважає націоналістами.

    А тим більше, не нащадки тих, хто одразу після "команди зверху", коверкаючи рідні слова, в один день, перейшов говорити на "общепонятном международного общения". Один з друзів згадував, що востаннє така команда прозвучала в 1973 році, після зняття тодішнього князя УРСР Шелеста.

    В один день всі вивіски в місті Херсоні були замінені.

    А тим більше не нащадки тих, хто за рознарядкою комсомолу приїхав до союзної республіки, щоб замістити репресованих на їхніх робочих місцях, часто ті і в’їзжали жити в квартири виселених.

    Усім, усім цим людям це нецікаво...